Тема 8. ТЕХНОЛОГІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ 8.1. ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО: ПОНЯТТЯ І РОЛЬ У МЕХАНІЗМІ РЕАЛІЗАЦІЇ ВЛАДИ Політичне лідерство передбачає ухвалення рішень, які активно впливають на події, а відтак і на хід історичних процесів. У зв'язку з цим, вивчаючи проблему лідерства, звертають насамперед увагу на такі чинники: • особистість і походження лідера; процес, завдяки якому він став лідером; • характерні, риси груп та індивідів, якими керує лідер; • характер взаємин між лідером і підлеглими; • умови, в яких здійснюється роль лідера; • результати взаємодії лідера і підлеглих. Характер лідерства залежить від того, як і в яких варіаціях ці чинники впливають на політичне лідерство. Отже, незалежно від політичного устрою та форми державного правління в кожному суспільстві політична влада здійснюється певною групою людей - елітою. Остання висуває зі своїх рядів політичних лідерів, які реалізують функції управління в цій державі (країні). Взагалі "лідерство" (від англ.., керівник, ведучий) є одним з механізмів регулювання взаємин між людьми, соціальними групами, інститутами суспільства. Його сутністю є відносини панування, підлеглості, впливу, наслідування тощо. Лідер об'єднує і спрямовує діяльність групи, що сприймає і підтримує його ідеї. Звідси й розуміння лідерства як такого, що характеризує соціально-психологічні аспекти самоорганізації. Тип лідерства пов'язаний з природою суспільного устрою, специфічним характером і структурою груп, конкретно-історичними умовами і особистістю лідера. Проблема лідерства перебуває у центрі уваги дослідників упродовж багатьох століть. Геродот, Плутарх, їхні послідовники-історики вивчали діяльність видатних лідерів - монархів, полководців, державних діячів тощо. Н.Макіавеллі досліджував проблеми досягнення політичних цілей лідерами держави, Ф.Ніцше вбачав у лідерстві вияви "творчого інстинкту", Г.Тард - наслідування послідовників, З.Фрейд - наслідки ущемленого лібідо, М.Вебер - результат дії авторитетів тощо. Отже, існує багато концепцій, які пояснюють природу лідерства з тих чи Інших позицій і відкидати жодну з них неправомірно. На особливу увагу заслуговують глибоко розроблювані західними дослідниками питання лідерства у малих групах, серед яких і можна виділити такі концепції: • "теорія рис", де лідерство розглядається як феномен, що породжується специфічними рисами характеру лідера; • "ситуаційна теорія", згідно з якою лідерство конкретної особистості є функцією ситуації; • "теорія визначальної ролі послідовників", згідно з якою лідерство є функцією від очікувань послідовників (що визнають чи не визнають даного лідера), рис характеру лідера і специфічних І умов, в яких він діє, а також характеру групи та її членів. Воднораз слід зазначити, що ці теорії лідерства мають свої вади. Теорія рис, наприклад, не враховує, що різні епохи, суспільно-політичні сили потребують не тільки лідерів із загальними, а й із специфічними рисами. До того ж участь у політичній діяльності сприяє формуванню нових рис, необхідних для реалізації лідерських функцій. Ситуаційна теорія не враховує, що не тільки ситуація породжує лідера, а й сильна особистість спричиняє виникнення нової політичної ситуації. Теорія визначальної ролі послідовників, яка вважає, що лідером керують його прихильники (за Е.Фроммом, такий лідер є "флюгером"), перебільшує вплив умов на політичну поведінку лідера. Вивчення лідерства зорієнтоване на розроблення ефективних методів селекції лідерів та забезпечення адекватної ситуації соціального менеджменту. Західна соціологія нараховує чимало спроб емпіричного дослідження проблем політичного лідерства. Серед цих спроб можна назвати праці таких вчених, як З.Фрейд, Т.Боттомор, Р.Донован, Л.Фальковскі. Однак за відсутності єдиної наукової теорії вони не можуть бути універсальними для різних соціальних спільнот і суспільств. Наприклад, М.Дюверже розцінював політику і політичне лідерство з погляду боротьби за владу між окремими індивідами і групами, в я...